Ірен Роздобудько “Дві хвилини правди”

Про цю жіночку я взагалі нічого не чув, хоча ні – брешу, колись піддивлявся у книжку однієї КПІшниці в 518 маршрутці по дорозі на роботу :-). Мені її порекомендувала прочитати Аня, за що їй кажемо величезне спасибі. Ви запитаєте, а чим же таким запала мені в душу Ірен Роздобудько? Я відповім: по-перше читайте уривки, вони багато про що говорять, а по-друге – її творчість читається настільки легко, що починаєш забувати де Ти і хто Ти. А це, Шановні, – майстерність ;-). Власне уривочки:


Зараз мені здається, що я – штучна паляниця за склом у музеї народних виробів.
Зверху вона виглядає апетитно – слинка котиться… Насправді такою паляницею можна вбити, бо вона тверда, мов камінь.


“Сільрада” була розкішна. Перед нею здіймався пофарбований срібною фарбою пам’ятник – бюст лисого ватажка пролетаріату, переробленого за допомогою приварених каски та окулярів на льотчика-винищувача.


“Газик” звернув ближче до лану, оточеного ліском, і за мальовничим пагорбом відкрилась панорама, схожа на кадри з телесеріалу про рабиню Ізауру… у вечірньому серпанку мерехтіли різнобарвні вогники на паркані, за яким височіла досить велика садиба. Грала музика, били барабани.


Крім традиційних пиріжків, холодцю та різних салатів, тут красувалися дивовижні витвори сільських майстринь-куховарок. Фаршировані печінкою кури, запечені молочні поросята, гуси з яблуками, смажені соми та коропи… Самогонку запивали узварами. Все це безкінечно поновлювалось, доставлялося моторними жіночками, котрі пурхали за спинами гостей, мов невидимі янголи.


Не змовляючись, вони попадали на пружну вологу гору і завмерли, вдивляючись у небо. Всі звуки злилися в єдиний шурхіт, схожий на звук моря. Трава дійсно пахла морем. Вона обплутала їх з усіх боків, проросла крізь пальці, лізла в очі та губи…


Він скрючувався над чорно-білими зубами рояля, мов хижий птах, що мокне під дощем (часом його потерта куртка дійсно була мокрою від дощу – він ніколи не знімав її). Але варто йому було своїми недбало зігнутими пальцями торкнутися клавішів, як з-під них виривався клекіт, неначе з горла гірського велетня, що сто років ховав свій крик за цими чорно-білими зубами. Він грав джаз і мало хто втримувався від емоцій. І брутальність пози – майже зневажливої, байдужої до публіки, – і аристократичність чорного рояля, і те, що він видовбував з цього пихатого лискучого пана, – усе це настільки різко контрастувало між собою, що цигарки випадали з рота тих, хто приходив сюди вперше…


Вона одразу відчула, як разом із димом у легені проникли тисячі звуків. В одну мить вона почула їх усі! Всі звуки, що наповнювали цей багатоповерховий будинок! Почула, як у підвалі шурхотять миші і тихо крапає вода з обгорнутих скловатою труб, як на кухні першого поверху грає радіо, котре слухає, накривши його ковдрою, старигань-інвалід, і як човгає до туалету напівсонне дитя на третьому, і як тихо поскрипує ручка, виводячи курсову роботу дівчини з четвертого, як дихає тісто, накрите рушником, – на п’ятому… А на шостому, зовсім поруч, усього за два поверхи, скрипить ліжко… Вона зареготала. Вона знову розгадала його секрет – усе це просто було його джазом! Все просто.


Калюжа була… рожевою: у ній непорушно розташувалася скалка призахідного сонця.


В повітрі пахло роздавленими й засушеними сливами, що рясно встеляли землю. І взагалі в саду пахло так, ніби вони сиділи в кошику з фруктами: аромат кави, слив, яблук, айви, груш і морелів – все це перетворилось на однорідну духмяну масу, яку вони жадібно втягували ніздрями, поволі хмеліючи, забуваючи про час, про дорогу, обов’язки, і про те, що вони погано знають одне одного.


Посеред кімнати – широченне ліжко, накрите ковдрою, майстерно зробленою з клаптів тканини. Всередині ліжка, мов у морі, розкинувши руки, спав хлопчик. Він світився так само, як мед – світлошкірий, рожевий, порцеляновий, шовковий, золотий, оксамитовий, теплий у своїх снах.


Він дивився на все це з кутка здивованими очима і йому здавалося, що він потрапив до божевільні, де розлучаються через посмішку, а одружуються посеред лісу, в мороці і холоді…

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *