Сергей Довлатов – “Демарш энтузиастов”

Весной в Киев приезжал Владик и привез мне пару книжек. Одна из них – "Демарш энтузиастов" Довлатова.
Хочу сказать, что очень впечатлен. Довлатов – гений описания жизни людей и событий, которые окружают нас каждый день. У него есть необычное яркое жизнеощущение и я с удовольствием "съел" новую для меня книжку "Демарш энтузиастов".
Прошу Вас ознакомится с виписанными из неё цитатами:

В трамвае красивую женщину не встретишь. В полумраке такси, откинув-шись на цитрусовые сиденья, мчатся длинноногие и бессердечные – их всегда ждут. А дурнушек в забрызганных грязью чулках укачивает трам-вайное море. И стекла при этом грустно дребезжат.

Малиновский брел среди веревок, фанерных щитов, оставляя позади ти-шину, наполненную юмором и ленью.

По утрам он разносил телеграммы. Стараясь заработать на карманные расходы, он часами бродил по дворам. В его представлении деньги были каким-то образом связаны с женщинами, а женщины интересовали Лосика чрезвычайно.

Ірен Роздобудько “Шості двері”

Це вже друга книжка цієї письменниці, що потрапила мені до рук. Я в захваті.
Вибрані уривки:

Він запобігливо вискочив, відчинив дверцята й сказав кілька, очевидно, підбадьорливих, слів. Вона скуйовдила йому волосся і подивилася в невідомість – поверх голів, поверх дерев, туди, де теплий літній вітер полоскав у небі крони висаджених у ряд високих тополь.


Ада знала, що заперечувати не варто – занадто знайомим та небезпечним був цей владний різкий тон, наче з гуркотом зачинилися залізні ворота, за якими дві дівчинки пили портвейн із пластикових склянок, жували булку, намащену згущеним молоком і мріяли виїхати. Куди-небудь, до нового життя, у якому дзвонять дзвони… Continue reading Ірен Роздобудько “Шості двері”

Ірен Роздобудько “Дві хвилини правди”

Про цю жіночку я взагалі нічого не чув, хоча ні – брешу, колись піддивлявся у книжку однієї КПІшниці в 518 маршрутці по дорозі на роботу :-). Мені її порекомендувала прочитати Аня, за що їй кажемо величезне спасибі. Ви запитаєте, а чим же таким запала мені в душу Ірен Роздобудько? Я відповім: по-перше читайте уривки, вони багато про що говорять, а по-друге – її творчість читається настільки легко, що починаєш забувати де Ти і хто Ти. А це, Шановні, – майстерність ;-). Власне уривочки:


Зараз мені здається, що я – штучна паляниця за склом у музеї народних виробів.
Зверху вона виглядає апетитно – слинка котиться… Насправді такою паляницею можна вбити, бо вона тверда, мов камінь.


“Сільрада” була розкішна. Перед нею здіймався пофарбований срібною фарбою пам’ятник – бюст лисого ватажка пролетаріату, переробленого за допомогою приварених каски та окулярів на льотчика-винищувача. Continue reading Ірен Роздобудько “Дві хвилини правди”

Сергей Довлатов – “Зона”, “Заповедник”, “Свои”, “Марш одиноких”

Услышал, что знакомство с Довлатовым нужно начинать из "Зоны (записки надзирателя)". Так случилось, что я до своих 24-х лет не читал этого интересного писателя. А ведь личность-то незаурядная (смотрите ссылку на википедии). Так вот, кинулся рыскать в поисках собственно книги и натолкнулся на нее на столе сотрудницы Тани, за что ей говорим спасибо. Рука сама тянулась и записала несколько интересных, как мне показалось отрывков. Прошу, мои Дорогие, ознакомиться:


Заключенные побрились и начистили ботинки. Парикмахером в зоне работал убийца Мамедов. Всякий раз, оборачивая кому-нибудь шею полотенцем, Мамедов говорил:
– Чирик, и душа с тебя вон!..
Это была его любимая профессиональная шутка.


Поразительно устроен российский алкаш. Имея деньги – предпочитает отраву за рубль сорок. Сдачу не берет…  Да я и сам такой… Continue reading Сергей Довлатов – “Зона”, “Заповедник”, “Свои”, “Марш одиноких”

Сергей Довлатов

Читаю Сергея Довлатова. Получаю массу удовольствия – так жизненно пишет. Он наполовину еврей, ленинградец, потом – эмигрант в США. Работал кочегаром, корреспондентом газет, надзирателем в таежной тюрьме. Контрастно… Интересно сложились отношения в его собственной семье. Начал записывать цитаты из его произведений. Думаю повесить что-то на стену, что-то опубликую и в блоге.


А что читаете Вы?

LQ – неожиданный женский журнал, ноябрь 2009 г.

Бывает забираю у сестры почитать журнальчик – LQ. Люблю психологию и вообще люблю людей. Какие бы не делали они глупости, все равно продолжаю верить в человечество.
А в LQ встречаю много статей, которые повествуют о них… женщинах, о том, как они думают о НАС, мужиках. Очень познавательно! Журнал хоть и женский и неожиданный, но ведь барышни мужские журналы тоже почитывают )))
А еще есть немного юмора, люблю такое.
Из статьи о Раисе Горбачевой:
"… Она никогда не курила, практически не пила, не имела привычки хранить радиоактивные отходы дома ( 🙂 ) , хотя один раз была в Чернобыле – вместе с мужем …"
Из "Наблюдения месяца":
"Маша повстречала хомяка. Одинокий, прекрасный, как Джонни Депп…
Теперь он живет у нас в шкафу, в тазике. Из еды предпочитает хлеб, салат и немного туалетной бумаги на сладкое. Очень воспитанный. Сначала кот думал, это для него. Смотрел на нас с удивлением и благодарностью. Он с детства хотел хомячатинки. Ему редко приносят китайскую еду. Коту объяснили газетой по ушам, что хомяки нам друзья, а не жири и витамины. Теперь кот считает, что мы дураки ненормальные. Сегодня не жрем хомяков, завтра дружим с пиццей, целуем в нос сардельку, и недалек тот час, когда мы женимся на бутерброде…."


Бегу на работу и Вам того же желаю.
Ваш, Черненко Евгений, chernenko.org.ua

«Князь Кий» і «Черлені щити», Володимир Малик

Нещодавно випало щастя прочитати 2 романи Володимира Малика – "Князь Кий" і "Черлені щити". Випадково натрапив на цю книгу на Петрівці, коли спілкувався із одним чолов’ягою-букіністом. Що хочу сказати – це справді знахідка. В такій зручній і мелодійній формі я ніколи не знайомився з історією неньки-України. Перша книга – "Князь Кий" оповідає про мужнього 22-річного хлопця, Кия, що в виру гуннської навали на Україну в V столітті зумів відстояти честь і гордість України, а головне – захистити жителів від кочовиків-завойовників. Паралельно оповідається про побут мешканців тогочасної Украни, про їх вірування. На віруваннях хочу зупинитися більш детально. Це справді дуже цікава і захоплююча тема. Наші предки вірили в Богів. Не в одного Бога, а в силу-силенну Богів, зокрема вірили в Перуна, Велеса, Дажбога, Ярила, Сварога, Хорса, Стрибога. Вірили, що в лісах живуть русалки і мавки, а на печі живе домовик. Цим Богам давали требу (жертву), коли просто якуйсь їжу, а інколи і "княжу требу" – людську жертву. Боги ці були зрозумілі давнім слов’янам, а ті, що прийшли на зміну їм – християнські, лише похмуро дивилися з ікон і не могла українська душа багатьох мешканців осягнути їх. І довго ще "погани" продовжували молитися своїм Богам, за що їх часто карали. Ви знаєте, я не письменник, не можу передати всю ту красу, яку описує Малик, це варто того, щоб прочитати…

Декілька слів про "Черлені щити". Черлені, тобто "темно червоні" щити – це традиційний колір зброї воїнів-русинів, мешканців Київської Русі. Цього кольору боялись вороги, його поважали… Побачивши цей колір, українські жінки плакали, бо знали, що визволителі поруч і небезпека минула. В данному романі розповідається про період життя Київської Русі, коли держава була поділена на низку князівств і не було одностайності між володарами окремих земель. Це підривало імідж Русі і вороги не оминали нагоди відігратися на цьому. Фундаментальною подією твору є похід полку Ігоревого на половців в ворожий степ. Похід, що супроводжувався лихими знаменами і закінчився нищівною поразкою руського війська. Також маємо нагоду познайомитися з усіма князами тогочасної Київської Русі, маємо нагоду познайомитися з літописцем, який написав "Слово о полку Ігоревім". Маємо нагоду пізнати долю українського бранця, честь та гординю князя Руського і до чого це призводило… А ще – бачимо зростаючу роль купців і їхній реальний вплив на владу в Київській Русі (мимоволі іде асоціація з сьогочасними банкірами і їх впливом на політику в світі).

 

Всім раджу прочитати,
Черненко Євген, chernenko.org.ua.

Евгений Гришковец – “Планка”

Евгений Гришковец "Планка"Недавно забрал у сестры книжку, это уже вторая книга Гришковца, которую читаю. Первую, которую прочитал – это "Следы на мне". Опять поражен прекрасной манере изложения автора. Вкратце о книге: «Планка» – это сборник рассказов Гришковца. Первые три имеют общее название «Другие» и являются автобиографичными. Рассказы о том, как автор провел три года, служа на флоте. Очень ярко прописаны образы тех людей, с кем ему довелось служить.
Остальные рассказы – про обычных людей, в которых мы четко узнаем самих себя. Рассказы о том, как мы мечтаем выспаться, о том, как провинциалы мечтают уехать в Москву, о том, как мы можем спокойно провести свой отпуск в душном летнем городе, о том, как у сильных людей падает планка.
Простой язык Гришковца у многих читателей вызывает восторг. Ну если не восторг, то гладкое чтение – это тоже приятно.