«Князь Кий» і «Черлені щити», Володимир Малик
Авторская, Литература 3 ноября, 2009 г.
Нещодавно випало щастя прочитати 2 романи Володимира Малика — "Князь Кий" і "Черлені щити". Випадково натрапив на цю книгу на Петрівці, коли спілкувався із одним чолов’ягою-букіністом. Що хочу сказати — це справді знахідка. В такій зручній і мелодійній формі я ніколи не знайомився з історією неньки-України. Перша книга — "Князь Кий" оповідає про мужнього 22-річного хлопця, Кия, що в виру гуннської навали на Україну в V столітті зумів відстояти честь і гордість України, а головне — захистити жителів від кочовиків-завойовників. Паралельно оповідається про побут мешканців тогочасної Украни, про їх вірування. На віруваннях хочу зупинитися більш детально. Це справді дуже цікава і захоплююча тема. Наші предки вірили в Богів. Не в одного Бога, а в силу-силенну Богів, зокрема вірили в Перуна, Велеса, Дажбога, Ярила, Сварога, Хорса, Стрибога. Вірили, що в лісах живуть русалки і мавки, а на печі живе домовик. Цим Богам давали требу (жертву), коли просто якуйсь їжу, а інколи і "княжу требу" — людську жертву. Боги ці були зрозумілі давнім слов’янам, а ті, що прийшли на зміну їм — християнські, лише похмуро дивилися з ікон і не могла українська душа багатьох мешканців осягнути їх. І довго ще "погани" продовжували молитися своїм Богам, за що їх часто карали. Ви знаєте, я не письменник, не можу передати всю ту красу, яку описує Малик, це варто того, щоб прочитати…
Декілька слів про "Черлені щити". Черлені, тобто "темно червоні" щити — це традиційний колір зброї воїнів-русинів, мешканців Київської Русі. Цього кольору боялись вороги, його поважали… Побачивши цей колір, українські жінки плакали, бо знали, що визволителі поруч і небезпека минула. В данному романі розповідається про період життя Київської Русі, коли держава була поділена на низку князівств і не було одностайності між володарами окремих земель. Це підривало імідж Русі і вороги не оминали нагоди відігратися на цьому. Фундаментальною подією твору є похід полку Ігоревого на половців в ворожий степ. Похід, що супроводжувався лихими знаменами і закінчився нищівною поразкою руського війська. Також маємо нагоду познайомитися з усіма князами тогочасної Київської Русі, маємо нагоду познайомитися з літописцем, який написав "Слово о полку Ігоревім". Маємо нагоду пізнати долю українського бранця, честь та гординю князя Руського і до чого це призводило… А ще — бачимо зростаючу роль купців і їхній реальний вплив на владу в Київській Русі (мимоволі іде асоціація з сьогочасними банкірами і їх впливом на політику в світі).
Всім раджу прочитати,
Черненко Євген, chernenko.org.ua.
Евгений Гришковец — «Планка»
Авторская, Литература 15 октября, 2009 г.
Недавно забрал у сестры книжку, это уже вторая книга Гришковца, которую читаю. Первую, которую прочитал — это "Следы на мне". Опять поражен прекрасной манере изложения автора. Вкратце о книге: «Планка» — это сборник рассказов Гришковца. Первые три имеют общее название «Другие» и являются автобиографичными. Рассказы о том, как автор провел три года, служа на флоте. Очень ярко прописаны образы тех людей, с кем ему довелось служить.
Остальные рассказы – про обычных людей, в которых мы четко узнаем самих себя. Рассказы о том, как мы мечтаем выспаться, о том, как провинциалы мечтают уехать в Москву, о том, как мы можем спокойно провести свой отпуск в душном летнем городе, о том, как у сильных людей падает планка.
Простой язык Гришковца у многих читателей вызывает восторг. Ну если не восторг, то гладкое чтение – это тоже приятно.
Вчора вночі помер Павло Загребельний
Авторская, Литература 4 февраля, 2009 г.
Сьогодні вночі помер український письменник, автор легендарної Роксолани, лауреат Державної премії СРСР і Шевченківської премії Павло Загребельний. Письменнику було 84 роки.
Про смерть Павла Загребельного повідомив у вівторок спікер Верховної Ради Володимир Литвин. Інформацію підтвердили у Спілці письменників України.
"У мене є сумне повідомлення. Помер Павло Загребельний. Прошу вшанувати його пам’ять хвилиною мовчання", — сказав Литвин.
Павло Загребельний народився 25 серпня 1924 року в селі Солошино Полтавської області. Учасник Великої Вітчизняної війни. Закінчив Дніпропетровський університет у 1951 році. У 1961-62 роках працював редактором газети Літературна Україна.
Протягом 60-70-х років письменник написав більшу частину своїх романів, зокрема, День для прийдешнього (1964); Шепіт (1966); Добрий диявол (1967); Диво (1968); трилогію З погляду вічності (1970); Розгін (Державна премія СРСР, 1980), роман із чотирьох книг: Айгюль, У напрямку протоки, Ой крикнули сірі гуси, Персоносфера; Левине серце, (продовженням Левиного серця став роман Вигнання з раю (1985)); Переходимо до любові (1971); Намилена трава (1974); Євпраксія (1975); Південний комфорт (Вітчизна, 1984).
За його сценаріями на Київській кіностудії ім. А.П. Довженка знято художні фільми Ракети не повинні злетіти (1965), Перевірено — мін немає (1966), Лаври (1974), Ярослав Мудрий (1982).
За роман розгін (Розгін) його удостоєно Державної премії СРСР у 1980 році.
Історичний роман Роксолана, який Загребельний написав у 1979 році, розповідає про епізоди турецької історії 30-50-х років XVI ст. У центрі оповідання доля української дівчини Анастасії Лісовської. Анастасію захопили у полон і відвезли до Стамбула, де вона стала рабинею султана Сулеймана Чудового.
Завдяки розуму і чарівності вона стала улюбленою дружиною Сулеймана, а потім — султаншею. Роксолана (під такою назвою вона увійшла в історію) була впливовою фігурою в політичному житті країни і залишилася єдиною правителькою в історії Османської імперії.
Волею долі вчора я дочитав дуже повчальну, цікаву книгу митця "Безслідний Лукас", яка на фоні популярних зараз фільмів "Дух времени" та "Бесценный доллар" і взагалі стану моєї душі відкриває гострі проблеми сьогодення, а саме мізерність кожної окремої людини у всеохоплюючих лапах багатої верхівки правління.
Раджу прочитати, то буде не марно згаєний час.
З повагою, Черненко Євген, вдячний читач Павла Загребельного.
Мнение о Евгение (тезке-то моем!) Гришковце по его книге «Следы на мне», рассказы
Авторская, Литература 28 января, 2009 г.
Здравствуйте, Дорогие Вы мои, еще раз!
На дворе слякоть, хозяин даже самую плохую собаку на улицу не выгонит, и хочется сидеть дома под пледом, если позволяет жилье — возле камина и все такое ![]()
У меня жилье позволило сидеть на новенькой кухне под батареей и перебежками лежать на шкуре горной овцы, привезенной недавно из Польши. Хорошая шкура должен Вам сказать, такая качественная, ну что надо! Греет в спину и так приятно, поневоле ощущаешь себя котом, которой нежится весь день ничего не делая.
Как Вы уже знаете, попалась мне в руки книжка Гришковца «Следы на мне». Вот дочитал 30 минут назад и спешу поделится впечатлениями. Вещь! Не то что, а ВЕЩЬ! Люблю писателей, которые пишут просто без замысловатых оборотов, где страницы исчерчены примечаниями редактора. Но должно быть не только просто, а и хорошо, качественно, чтоб при чтении ты сам переживал то, о чем читаешь в данный момент. Чтоб ты сам раскидывал карты за столом, чтоб ты сам плыл в каноэ в поисках утраченной цивилизации, чтоб ты сам дышал кристально чистым горным воздухом вместе с героями рассказа.
И Гришковец попадает в точку! Нет он не единственный, но он хорош. Очень хорош. Смело ставлю его книгу вместе с Ремарком на свою книжную полку. Читайте и Вы и зачитывайтесь, пишите, что думаете тут…
С уважением, Черненко Евгений, chernenko.org.ua.
Е. Гришковец «Следы на мне»
Авторская, Литература 24 января, 2009 г.
Вчера приехали домой, в Умань. Я перед отъездом пошутил: "На неопределенное время…". Кто его знает, что ждет нашу страну дальше. Дома, на кухне, насмотрелись страшилок по ТСН и казалось бы день так-себе, ничего особенного, обрадовало, что Д-О-М-А и родители рядом.
Я порядком запасся литературой, взял книжонок, штучек 5. Но как Вы знаете, Мои Дорогие, есть такая "фишка": когда книжка твоя, ты её не читаешь, а если чужая, то быстренько перечитываешь, ведь хозяин книжки тоже должен её почитать )))
В общем попала мне в руки книжка Евгения Гришковца "Следы на мне". Занятная книжка, хорошо написано, без лишних выкрутасов. И обложка такая — как будто книгу кто-то бинтом обернул
Вот выдержки из вступительного слова: "Читая книгу Гришковца, очень легко почувствовать себя автором, человеком, с которым произошло почти то же самое, что и с его героями. Гришковец рассказывает о людях, сыгравших важную роль в его жизни. Какие-то истории, какие-то события — ничего экзотического. Впечатления и переживания, которые много важнее событий. И внимание обращается уже не к героям, а к своей собственной жизни. К себе." И действительно! Ты не читаешь ничего особенного — бытовуха, люди, каких сотни тысяч вокруг, но почему-то становится тепло и думаешь,- а ведь правда, не нада человеку ничего сверхестественного, просто чуточку тепла и он будет счастлив. Трогательные истории, живые. Я вот наверно "визуал" (согласно трансерфингу и прочей чуши) и картины описаны очень хорошо. Советую всем читать! (Сам еще не дочитал, как дочитаю напишу полные впечатления от произведения).
Черненко Евгений, chernenko.org.ua
Роман Павла Загребельного «Тисячолітній Миколай»
Авторская, Литература 14 мая, 2008 г.
Нещодавно після чудово проведених травневих свят в Умані (Черкаської обл.), Щасливцево (Генічеський район Херсонської області), Асканії Новій (Херсонська область, Чаплинський район), Буках (Маньківський район Черкаської обл.) я випадково знайшов книгу Павла Загребельного «Тисячолітній Миколай».
Її читав мій дідусь, а потім і я долучився до цього мистецтва. Дуже цікава книга, повинен Вам сказати. Ось, що мовиться в описі: «Тисячолітній Миколай — роман с незвичайним сюжетом. Це розповідь-спогад людини, яка прожила понад десять століть — від часів князя Володимира до наших днів — не одне життя, щоразу ніби вмираючи та знову народжуючись, і завжди з ім’ям Миколай. Був він дружинником князя Володимира, їздив з його посланцями до Візантії, і разом із нареченою князя, ромейською царівною Анною, привіз на Русь нову віру. З козацьким посольством Богдана Хмельницького інок Миколай Несміяновський, що знався у всіляких науках, приїздив до Москви, де у Чудовому монастирі був справником старих та новопечатних книг. У двадцятому столітті Миколай Сміян ще хлопцем пережив голодомор 33-го, молодим лейтенантом пройшов кривавими дорогами Великої Вітчизняної, а у мирний час став вченим-агрономом. Події у першій частині роману закінчуються поверненням Миколая Сміяна з війни у 1946 році.»
Мені подобається сама атмосфера життя люду в Київській Русі. Надто далеко ті події від нашого теперішнього існування і надто цікаво їх пережити. Раджу всім охочим взятися до читання цього шедевру. Хто знає подібну літературу — коментуйте, допоможіть другим віднайти ти враження, які Ви вже пережили.
Читать полностью »