Челночная дипломатия
Трофеи, Полезное 14 апреля, 2011 г.
Как-то раз во время интервью журналист спросил Киссинджера, изобретателя тактики «челночной дипломатии»:
— Господин Киссинджер! Что такое «челночная дипломатия»?
— О! Это универсальный метод! Поясню на примере. Вы хотите методом челночной дипломатии выдать дочь Рокфеллера замуж за простого парня из русской деревни.
— Это невозможно! Каким образом?
— Очень просто. Я еду в русскую деревню, нахожу там простого парня и спрашиваю:
— Хочешь жениться на американке?
Он: «У нас и своих девчонок полно».
Я: «Да. Но она дочь миллиардера».
Он: «О! Это меняет дело».
Тогда я еду в Швейцарию на заседание правления банка. Спрашиваю: «Вы хотите иметь президентом ядреного сибирского мужика?»
— Фу, — говорят в банке.
— А если он при этом будет зятем Рокфеллера?
— О! Это меняет дело!
Еду к Рокфеллеру. Спрашиваю: «Хотите иметь зятем русского мужика?»
Он: «У нас в семье все финансисты!»
Я: «А он как раз президент Швейцарского банка!»
Он: «О! Это меняет дело! Сюзи! Пойди сюда. Мистер Киссинджер нашел тебе жениха. Это президент Швейцарского банка!»
Сюзи: «Эти финансисты все дохляки!»
Я: «Да! Но этот — ядреный сибирский мужик.»
Сюзи: «О! Это меняет дело!»
Как по мне — замечательнейший подход
. Подробнее о Генри Киссинджере можно почитать тут.
На днях наблюдал картину. Стою на парковке у супермаркета, жду жену. Напротив стоит 99-я, из магазина выходит парень с бутылкой пива, открывает машину, садится за руль, закуривает, включает музон и пьет пиво. На противоположной стороне стоят гайцы. Увидев это, один из них подходит к нему и начинает требовать доки, мотивируя, что тот пьет за рулем. Парень его мягко посылает, "мол я не еду, и ехать не собираюсь, иди на…" продолжая свое дело. Ничего не добившись, гаец спускает переднее колесо, со словами: "пока документы не дашь, не поедешь!" Тут выходит из маркета девушка с двумя пакетами, открывает багажник, ставит пакеты, парень передает ей ключи и пересаживается на пассажирское сидение. Девушка подходит к гайцу: "а теперь, придурок накачивай колесо, или я звоню в прокуратуру" и достает телефон. У гайца шары на выкате, начинает что-то бормотать, мол хотел привлечь водителя, что тот пил и
т.д. Ответ девушки (10 БАЛЛОВ!): "он не водитель, а мой муж, у него прав ВООБЩЕ нет, езжу я и машина моя". Кто-то из водителей дал насос, причем старый, ручной, кто-то манометр, т. к. хозяйка машины требовала накачать как положено. Короче вся парковка лежала от смеха, пока гаец выполнял телодвижения вверх-вниз, замерял давление и т. п. С НЕГО РЖАЛ ДАЖЕ НАПАРНИК! А девушке все аплодировали СТОЯ!!!
by Tue
Родинна легенда сім’ї Симиренків
Трофеи, Полезное 7 апреля, 2011 г.
За родинною легендою Симиренки походять із давнього спадкового козацького роду. Давньоукраїнське слово «ренка» означає рука, тобто Симиренки означає «семирукі». Перший із відомих Симиренків – козак Андрій Симиренко – 20 років козакував, перебуваючи у Війську Запорозькому Низовому, беручи найжвавішу участь у всіх баталіях та війнах проти турок та татар. Що й сказати, славний та вдатний був «рубака» — козак Андрій, так вправно рубався однією правицею, що ніби в нього була не одна права рука, а аж цілих сім. За то і прозвало його Січове товариство «семируким», цебто Симиренком. Вже перед самим руйнуванням Запорозької Січі у 1775 році повернувся козак Андрій до себе на Батьківщину; побрався із молодою гарною козачкою, купив собі землі біля річки Вільшанка під Городищем, що на Черкащині, завів чимале господарство, народив кілька синів та дочок. Поте німкеня Катерина ІІ не збиралась рахуватись із лицарськими заслугами козака Андрія Симиренка перед Російською імперією, та в один «прекрасний» день 1775 року оголосила козака Симиренка, його дружину та дітей рабами, тобто кріпаками, подарувавши його з родиною, як худобу, разом із землею, пасікою, млином та хутором, придбаним за козацьке двадцятирічне жалування, російському князю М.С.Воронцову. Варто вказати, що крім козака Андрія Симиренка, німкеня Катерина ІІ позбавила власних маєтків та козацьких вольностей ще близько трьох мільйонів населення України, щоправда мудра правителька Катерина давала козакам шанс прийняти присягу на вірність їй та Росії, або ж викупитися з рабства, заплативши чималу суму грошей золотом… Але так і не покорився гордий запорожець російській цариці, не став приймати присягу, а золотих дукачів, що залишились в нього після війни з турками, вистачало на викуп лише однієї дитини. Довго вагався завзятий рубака Симиренко, краялось батьківське серце від смутку: кого ж із дітей викупляти із рабської неволі? Вибір упав на самого кмітливого, працьовитого та розумного. Ім`я його було Степан. Не було в Степана нічого, лише його вдача та мозолясті руки. Степан Симиренко став шевцювати. Шив добрі, якісні чоботи, сам же їх і продавав на ярмарках у Городищі, Смілі, Корсуні та Черкасах. Якось в грудні, в один негожий студений день, ярмаркуючи, Степан побачив біля своєї ятки з чоботами старезного змарнілого, одягненого в лахміття із латками, діда. Дід босоніж стояв на снігу. Читать полностью »
