Родинна легенда сім’ї Симиренків

За родинною легендою Симиренки походять із давнього спадкового козацького роду. Давньоукраїнське слово «ренка» означає рука, тобто Симиренки означає «семирукі». Перший із відомих Симиренків – козак Андрій Симиренко – 20 років козакував, перебуваючи у Війську Запорозькому Низовому, беручи найжвавішу участь у всіх баталіях та війнах проти турок та татар. Що й сказати, славний та вдатний був «рубака» – козак Андрій, так вправно рубався однією правицею, що ніби в нього була не одна права рука, а аж цілих сім. За то і прозвало його Січове товариство «семируким», цебто Симиренком. Вже перед самим руйнуванням Запорозької Січі у 1775 році повернувся козак Андрій до себе на Батьківщину; побрався із молодою гарною козачкою, купив собі землі біля річки Вільшанка під Городищем, що на Черкащині, завів чимале господарство, народив кілька синів та дочок. Поте німкеня Катерина ІІ не збиралась рахуватись із лицарськими заслугами козака Андрія Симиренка перед Російською імперією, та в один «прекрасний» день 1775 року оголосила козака Симиренка, його дружину та дітей рабами, тобто кріпаками, подарувавши його з родиною, як худобу, разом із землею, пасікою, млином  та хутором, придбаним за козацьке двадцятирічне жалування, російському князю М.С.Воронцову. Варто вказати, що крім козака Андрія Симиренка, німкеня Катерина ІІ позбавила власних маєтків та козацьких вольностей ще близько трьох мільйонів населення України, щоправда мудра правителька Катерина давала козакам шанс прийняти присягу на вірність їй та Росії, або ж викупитися з рабства, заплативши чималу суму грошей золотом… Але так і не покорився гордий запорожець російській цариці, не став приймати присягу, а золотих дукачів, що залишились в нього після війни з турками, вистачало на викуп лише однієї дитини. Довго вагався завзятий рубака Симиренко, краялось батьківське серце від смутку: кого ж із дітей викупляти із рабської неволі? Вибір упав на самого кмітливого, працьовитого та розумного. Ім`я  його було Степан. Не було в Степана нічого, лише його вдача та мозолясті руки. Степан Симиренко став шевцювати. Шив добрі, якісні чоботи, сам же їх і продавав на ярмарках у Городищі, Смілі, Корсуні та Черкасах. Якось в грудні, в один негожий студений день, ярмаркуючи, Степан побачив біля своєї ятки з чоботами старезного змарнілого, одягненого в лахміття із латками, діда. Дід босоніж стояв на снігу. Continue reading Родинна легенда сім’ї Симиренків