Клечальна неділя (Трійця)

Люблю я розсилку із "Мамаєвої Слободи". Інколи потрапляють прямо в серце, коли хочеться перечитувати стрічки знову і знову.

Пам’ятаю, коли я був маленьким, то моя мама наламавши кленового та липового гілля прикрашала клечанням хату із середини та знадвору: пахучим татарським зіллям заквітчувала образи, клала його зверху на печі, вішала на жердку, мостила на підвіконні біля вікон, вперемішку з ромашками та іншим різнотрав’ям,  розси­пала товстим килимом по долівці, бо то була клечальна неділя. З давніх давен наші прабабусі на воротах осель вішали вінки з гілля й квітів, зеленої м’яти, любистку, чебрецю, волошок, татарського зілля (аїру), ромашки, маруньки, божого дрєвка, полину та іншого запашного зілля, яке, за по­вір’ями, могло відганяти нечисту силу.

 

Такі вінки й трави наші прабабусі пізніше не викидали. Вінки надягали на молоді головки капусти, щоб вона росла головата і її не їла гусінь. Зелень сушили і зберігали. Якщо хворіла худоба, їй підмішували до корму троїцького зілля, троїцьким клечанням також підкурювали хворих людей і тварин. Давньослов`янські обряди поклоніння деревам збереглися в українців Наддніпрянщини у звичаях ставити на Трійцю клечення у вигляді берізок, кленів і ясечків на подвір’ях, центральних сільських майданах, на вигонах, у при­крашанні хатньої стріхи гілками й різними духмяними травами та квітами. В кінці травня набираються соком перші трави, тож починається косовиця — запасання сіна на зиму для ху­доби. На «Мамаєвій Слободі» буяє зелень дерев, цвітуть лугові й польові квіти. І ми продовжуємо відроджувати наші давні самобутні традиції, саме так, як це робили наші праматері.


Доречі, я сам не знав цього слова, тому спішу поділитися ним з Вами:
Клечання – відрубані гілки з листям, якими на зелені свята прикрашають хату, двір.